Кореспондент порталу Atlantico.fr Теофіль Сурду звернувся до Жана-Сильвестра Монгреньє з Інституту міжнародних і стратегічних досліджень і Філіпа Міго з Французького інституту геополітики з проханням відповісти на кілька запитань про українську кризу.
Насамперед журналіст поцікавився, чи не обмежить європейську підтримку активістів Майдану той факт, що частину опозиції становлять радикальні націоналістичні рухи.
«Мені здається, не слід довіряти риториці російської дипломатії, яка зацікавлена в тому, щоб роздувати подібні явища ширше за їхні реальні масштаби, — вважає Монгренье. — Такі повідомлення вписуються в більш широкий дискурс, мета якого переконати нас у тому, що Україна є ніщо інше, як законна вотчина Кремля, а всі, хто думає інакше, — фашисти і нацисти».
«Крім того, не слід занадто строго судити український націоналізм, який сягає корінням в недавнє минуле країни, що постраждала в 1920-1930-ті роки від спустошливого Голоду-геноциду (2 млн загиблих), викликаного поспішною колективізацією сільського господарства, — нагадує Монгреньє. — Враховуючи, який відгук у пам’яті французів досі має бійня в Орадур-сюр-Глан, можна легко здогадатися про глибину тієї неприязні, яку відчуває до Росії значна частина українського народу».
«Брюссель бачить лише те, що хоче бачити, намагаючись задрапірувати міноритарну, але дуже активну частину опозиції, — не згоден з колегою Міго. — Я маю на увазі крайні праві партії і угруповання з расистською і антисемітською риторикою на кшталт «Свободи» чи «Правого сектору». Виходить парадоксальна ситуація: Європейський Союз проявляє до них поблажливість, хоч завжди надзвичайно пильно стежить за еволюцією ультраправих сил на свій території. Такі подвійні стандарти викликають чимало питань».
«Тому сумнівно, що цей факт може (далее…)